Пристрасті за Катериною: що було до пам’ятника Засновникам Одеси і що залишиться

На 19 вересня поточного року в Одесі призначено громадські слухання, які стануть першим етапом вирішення питання того, чи залишиться в центрі міста пам’ятник Засновникам Одеси (частіше називають, як пам’ятник Катерині II). Після цього буде ще місяць, коли кожен охочий та зареєстрований зможе залишити свій голос за чи проти в електронному опитуванні.

До Катерини: церква, казарми та фонтан

Це зараз Катерининська площа – центр туристичної Одеси. На початку існування міста там планували збудувати церкву (невдало), пізніше — казарми та шпиталь. Проте назву площі подекуди асоціюють зі Святою Катериною. Зараз на площі є невеликий пам’ятний знак, що нагадує про події більш ніж двовікової давнини.

На початку 1820-х років недобудована церковна споруда була видалена і на довгий час площа стала пустою. Поступово формувався навколишній ансамбль будівель. Лише у 1860-ті рр. тут з’явився фонтан. У центрі було встановлено жіночу фігуру. Цей фонтан зараз доволі часто виникає в якості майбутньої трансформації площі.

На той час вулиця змінювала і свою назву. У різних джерелах можна зустріти такі назви, як Єлисаветинська та Дюківська.

Пам’ятник Засновникам Одеси

Довгий час в Одесі пам’яток майже не було. До 1863 року на все місто був лише один масштабний монумент — пам’ятник дюку де Рішельє, відкритий у 1828 році. Французький дворянин чимало зробив для Одеси, тому монумент у стилі класицизму зайняв своє гідне місце в самому серці міста, що розвивається. 1863 року відкривають пам’ятник Михайлу Воронцову, який організовував збір коштів на будівництво першого пам’ятника в Одесі і декілька десятиліть був пов’язаний з Одесою і краєм адміністративними та управлінськими справами.

Наприкінці ХІХ століття прокидається інтерес до історії Одеси. Офіційну версію, багато в чому сформовану роботами Аполлона Скальковського, було прийнято за основу. Разом із роботами історичного характеру став формуватися і ґрунт для будівництва пам’ятника засновникам міста.

В одному з ранніх путівників по Одесі (1869) писали так: «треба сподіватися, що одеські жителі колись згадають про Катерину Велику… і… поставлять, загальною складчиною, хоча б невеликий пам’ятник». Пам’ятник виявився вельми великим і ставили його не складчиною, а за ініціативи міської влади.

В результаті конкурсу переміг проект одеського архітектора Юрія Дмитренка із співавторами. Пам’ятник було відкрито 6 травня (за старим стилем) 1900 року. Скульптурна композиція не відрізняється від тієї, що зараз знаходиться на площі: головна постать імператриці, яка тримає в руці наказ про заснування міста та чотири постаті сподвижників.

Саме вони — фаворити та сподвижники — оригінальні. На відміну від постаті Катерини II, вони не були знищені, а були перенесені до музею.

З п’яти історичних діячів, тільки Йосип Дерибас та Франц Деволан були в Одесі і справді зробили безпосередній внесок у розвиток міста. Ані Платон Зубов, ані князь Григорій Потьомкін в Одесі не були. Не була в Одесі і сама імператриця, найближчим пунктом її візиту був Крим, незадовго до того підпорядкований Російській імперії.

Закладка пам’ятника мала відбутися у дні святкування сторіччя Одеси (22 серпня 1894 року за старим стилем — авт.). Про це неодноразово згадують джерела та офіційна програма святкування. Відкриття відбулося у травні 1900 року. Ця подія була багаторазово висвітлена у джерелах: пам’ятник відкривала місцева влада, при збігу народу, з парадом, гулянням та іншими атрибутами свята. Але, не минуло й 20 років, як пам’ятник спочатку задрапірували тканиною, а в травні 1920 року демонтували скульптури, залишивши на місці тільки п’єдестал.

У квітні 1918 року в американському журналі «Popular Science» можна було прочитати замітку про стан пам’ятника Катерині II. Автор підкреслював, що революціонери не знесли пам’ятник, а натомість приховали його від поглядів важким полотном. Але минуло лише два роки і вже в одеській газеті «Первомайський суботник» читаємо, що «на Катерининській площі вирує робота зі зняття пам’ятника Катерині II, яка має бути закінчена сьогодні надвечір. Пам’ятник буде сьогодні ж увечері відправлено до музею».

Нові пам’ятники на площі: Маркс і революційні матроси

1921 року на площі ім. Карла Маркса відкривають пам’ятник німецькому філософу, засновнику марксизму, якій, звісна річ, ніколи в Одесі не був і жодного відношення до історії міста не мав. Робота була спірною, з погляду художньою, і не особливо якісною з точки зору виконання.

Голова Маркса простояла недовго. Подекуди можна зустріти думку, що голову зніс вітер і вона покотилася мало не до пам’ятника дюку де Рішельє. Такі сміливі міські легенди не підтверджуються архівними справами. У 1927 році на засіданні підсекції з благоустрою міста було відзначено, що «на гранітному п’єдесталі колишнього пам’ятника Катерині, який був знятий, було поставлено бетонне погруддя Карла Маркса, але оскільки з художнього боку ця пам’ятка не витримувала жодної критики, то за постановою Міської ради його було знято». У підсумку, саме 1927 року було запропоновано п’єдестал старого пам’ятника знести «і на цій площі влаштувати сквер», так, як грошей на зовсім нову пам’ятку не було.

Дещо пізніше надходили пропозиції використати гранітні ступені підстави пам’ятника для ремонту Потьомкінських сходів, а скульптури знищити. Але після експертизи виявилося, що металеві вироби пам’ятника мають «історичне та художнє значення».

У 1930-ті роки з’явилися проекти спорудження нової, більш масштабної, пам’ятника Марксу, але жоден проект не вийшов за межі ескізів. У період румунської окупації площа змінює назву на Адольфа Гітлера, але жодних пам’яток там не фіксують.

У повоєнні два десятиліття площа існує, як невеликий сквер. Тільки в 1965 році там відкрили пам’ятник матросам броненосця «князь Потьомкін-Таврійський».

Подія мала місце у 1905 році. Повсталі моряки знищили або ізолювали офіцерів корабля і вирушили у вояж Північним Причорномор’ям. Після недовгих вагань вони здалися у Констанці (Румунія).

Подія могла залишитися епізодом революції 1905-1907 рр., але більшовики, що перемогли через деякий час, возвели епізод в ранг чи не найважливішої події революції. Після зйомок фільму «Броненосець Потьомкін» у 1925 році про нього дізналися у всьому світі, а Одесі за сорок років дістався пам’ятник.

Пам’ятник, виконаний за проектом архітекторів М. Волкова, Ю. Лапіна та скульптора В. Богданова був «багатофігурною композицією, що відтворює перші хвилини повстання на броненосці», але багато одесити називали пам’ятник по-іншому, не інакше як «пам’ятник копійці», натякаючи на позу борців за світле майбутнє. Як і 65 років тому, пам’ятник відкривали офіційні особи, включаючи першого секретаря Одеського обласного комітету компартії Михайла Синицю, якому у міському фольклорі приписують лобіювання споруди Тещиного мосту.

Площу Потьомкінців, разом із пам’ятником, було включено до числа офіційних пам’яток міста — у 1960-1980-ті роки. виходило чимало листівок із видами пам’ятника.

Перейменування та відновлення пам’ятника Катерині II

У 1990-ті роки Одеса стала одним із перших міст, яке практично повністю вивело з обігу радянські назви вулиць і більшу частину монументів, так чи інакше пов’язаних із радянським періодом. У 2006 році порушили питання про повернення пам’ятника Катерині II та перенесення пам’ятника потьомкінцям. Іронія полягає в тому, що це відбувалося в Одесі під час самого проукраїнського мера — Едуарда Гурвіца, який був членом пропрезидентської партії «Наша Україна» Віктора Ющенка і перейменував одну з другорядних вулиць на вулицю Романа Шухевича.

У жовтні 2007 року відбулось відкриття пам’ятника. Воно пройшло не без сутичок. Майже одразу розпочалися судові слухання. За позовом встановлення пам’ятника хотіли визнати незаконним. Пам’ятник кілька разів обливали червоною фарбою, після чого на площі почав постійно чергувати екіпаж державної охорони. Це коштувало міській владі солідну суму, останні кошториси вказували суму понад 2 млн. грн. за річний договір охорони пам’ятника.

Перспектива

В даний час пам’ятник Катерині II офіційно не охороняється правоохоронцями, на нього вже кілька разів робили замах (поки що тільки фарбою), а перспективи перенесення будуть зрозумілі проведення необхідних обговорень і слухань. Найбільш вірогідним сценарієм бачиться демонтаж скульптур та їх музеєфікація, хоча це не скасовує і радикальнішого сценарію.

автор: Станіслав Кінка