Досить дивна та неоднозначна ситуація виникла на гідротехнічних спорудах, розташованих у Ренійській територіальній громаді, між озерами Картал та Ялпуг-Кугурлуй. Як повідомив нашому кореспонденту міський голова Ренійської ТГ Ігор Плєхов, у серпні поточного року було демонтовано старий водозагороджувач, збудований багато років тому одним із місцевих рибодобувних підприємств. За словами мера, це дозволило покращити водообмін між озерами Картал та Ялпуг-Кугурлуй.
Водночас, як нам вдалося з’ясувати, екологи, які беруть участь у реалізації грантових природоохоронних проектів на півдні Одеської області, по-іншому оцінюють нинішній етап проекту відновлення водообміну на згаданих водоймах. Більше того, між екологічними активістами та органом місцевого самоврядування Ренійської громади виникло прикре непорозуміння, здатне перерости в конфлікт…
“Ми просто усунули перешкоду для циркуляції води”
«Споруда, яку ми демонтували, являла собою металеву конструкцію, укріплену камінням. Вона перешкоджала водообміну між озерами. Рішення демонтувати водозагороджувач було прийнято після зустрічі з екологом Олегом Дьяковим (мається на увазі експерт регіональної природоохоронної громадської організації Rewilding Ukraine («Ревайлдинг Україна») – Прим. авт.) та спеціалістами водного господарства. Ми домовилися, що цей шлюз буде передано на баланс Ренійської міськради. Тепер, коли перешкоду усунуто, можна вільно проходити на човнах з Кугурлуя в Картал і назад. Тобто створюється нормальна циркуляція води між озерами. Раніше вода в Карталі застоювалася, що негативно впливало на екологічний стан водоймища», – розповів Ігор Плєхов.
Тут необхідно нагадати, що процес екологічного відновлення озера Картал розпочався ще 2016 року, коли вирішенням проблеми зайнялася одеська громадська організація «Центр регіональних досліджень». Ця ініціатива отримала новий імпульс у рамках британського проекту «Відновлення водно-болотних угідь та степів регіону дельти Дунаю». Зокрема, у 2020 році на греблі, що розділяє озера Картал і Кугурлуй, було збудовано водопропускну споруду, покликану відновити природний водообмін між водоймами на даній ділянці. Будівельні роботи проводило Басейнове управління водних ресурсів рік Причорномор’я та нижнього Дунаю.
Як зазначила на той момент фахівець зі зв’язків з громадськістю Rewilding Ukraine Катерина Куракіна, після будівництва водопропускної споруди передбачено другий етап, що включає в себе заходи щодо відновлення водообміну озера Картал із сусідніми озерами та річкою Дунай (нагадаємо також, що у 2019 році Картал отримав статус ландшафтного заказника загальнодержавного значення).
«Озеро поступово замулюється та заростає водною рослинністю, площа відкритої води та глибина озера зменшуються, а якість води погіршується. В результаті рибні запаси Картала вкрай скоротилися, а територія стає менш привабливою для туристів», – сказала з цього приводу Катерина Куракіна.
«Природа України саме зараз гостро потребує допомоги»
У 2020 році було розроблено новий план управління водними ресурсами озера Картал. Наскільки він реалізований на сьогодні? Чи триває у Ренійській громаді здійснення британського проекту «Відновлення водно-болотних угідь та степів регіону дельти Дунаю»? Чим викликані розбіжності, що виникли нещодавно між екологами і керівництвом Ренійської міськради? Ці та інші питання ми поставили спеціалісту з відновлення екосистем Rewilding Ukraine Олегу Дьякову.
«У двох словах неможливо відповісти на ваші запитання: проблема складна, комплексна, і обговорювати цю тему можна годинами. Якщо говорити дуже коротко, то треба зазначити, що на сьогодні між озерами Картал і Кугурлуй побудовано систему водопропускних споруд, а надалі треба розчистити бар на каналі Прорва – мілководну ділянку, утворену наносами Дунаю при впаданні каналу в озеро, – коментує Олег Дьяков. – Крім того, на Карталі ми плануємо встановити гніздування для кучерявих пеліканів – дуже рідкісного для Придунав’я виду цих птахів. Якщо рожеві пелікани досить широко поширені в нашому регіоні, то кучеряві потребують особливого захисту. Загалом напрямів діяльності багато, але все буде залежати від того, наскільки Ренійська громада зацікавлена у здійсненні таких проектів. Якщо зацікавлена – будемо співпрацювати. Якщо не зацікавлена, або ж місцева влада керується виключно споживчим ставленням до природи, без урахування екологічних факторів, то, відповідно, ми не маємо сенсу активно вкладати сюди кошти міжнародних фінансових донорів: у Придунав’ї достатньо інших територій, де ці фонди можуть бути затребувані. Ми й так за останні роки залучили до Ренійської громади величезне фінансування для відновлення системи водообміну між озерами Картал та Кугурлуй. Не буду приховувати, що після російського вторгнення були пропозиції заморозити такі проекти. Однак ми переконані, що саме зараз природа нашої країни гостро потребує допомоги, тим більше що державного фінансування екологічних програм найближчим часом очікувати не доводиться».
Під час бесіди ми поцікавилися думкою експерта Rewilding Ukraine щодо того, яким чином посуха 2022 року позначилася на стані озера Картал. Як відомо, аномально низький рівень води в річці Дунай вже дуже довго не дозволяє наповнити Придунайські озера, але якщо найбільші з них ще «тримаються», то маленькі водоймища, в тому числі Картал, практично висихають. Чи це означає, що їм загрожує екологічна катастрофа?
«Треба розуміти, що для невеликих заплавних водойм це нормальний природний стан. Вони гіпердинамічні: залежно від сезону вони можуть наповнюватися до великих обсягів, а потім обсихати (фахівці використовують саме такий термін – Прим. авт.). І вони мають обсихати, – продовжує Олег Дьяков. – Якщо вони не обсихають, то внизу йде накопичення органіки у вигляді «сметани», і корисний об’єм води зменшується. Існуючий протягом десятиліть режим водосховищ, що забезпечується системою шлюзів, порушив природні процеси водообміну. В результаті озера перетворилися на «пастки» для накопичення седиментів (зважених частинок ґрунту тощо) та органічних речовин, унаслідок чого погіршується якість води».
«М’яко кажучи, місцева влада вчинила незаконно»
Відповідаючи на запитання про те, в чому полягає і чим спричинене непорозуміння між екологами та керівництвом Ренійської громади (див. тезу на початку публікації), наш співрозмовник зізнався, що має серйозні претензії щодо втручання в роботу шлюзу на протоці Табачелло, яка з’єднує озера Картал і Кугурлуй.
«Те, що було зроблено на цьому шлюзі, суперечить нашій початковій домовленості: було узгоджено одне, а на практиці вийшло інше. М’яко кажучи, місцева влада вчинила незаконно, – заявив Олег Дьяков. – Хочу наголосити, що споруда на Табачелло була створена відповідно до всіх необхідних експертиз та нормативних документів. Проте цьому шлюзу не дали можливості нормально працювати – там зняли заслінки, які можуть відкриватися та закриватися за потребою, а також частково розібрали поріг. Там дійсно спочатку був рибозагороджувач, який ускладнював водообмін між озерами. Потім виник той проект, про який ми зараз говоримо. На жаль, Ігор Вікторович Плєхов, мабуть, до кінця поки що не розуміє первинної ідеї цього проекту, що і стало причиною наших розбіжностей.
Єдине, що було погоджено з екологами, це можливість підняти на всіх трьох збудованих нами шлюзах заслінки, – щоб «висока» вода, коли вона з’явиться, могла вільно переміщатися між озерами більшу частину року. Водночас ми домовилися, що за потреби заслінки повинні закриватися. А якщо ні, то неможливо підтримувати більш-менш природний варіант режиму озера Картал. Тобто можна було прибрати лише частину конструкції, що рухається, але насправді частково демонтували і поріг, який у періоди повені на Дунаї дозволяє піднімати рівень води в озері Картал вище, ніж в озері Кугурлуй.
Звісно, все це можна відновити. І демонтоване буде відновлено, інакше виникнуть питання у контролюючих органів. Шлюз приймався в експлуатацію у тому вигляді, в якому він був до стороннього втручання. Отже, рано чи пізно доведеться повернути цій споруді проектний вигляд».
Експерт Rewilding Ukraine додав, що серед критичних зауважень, які раніше звучали на адресу шлюзу на протоці Табачелло, була думка про те, що гідротехнічна споруда сприяє заростанню водойм телорізом. Зарості цієї рослини нерідко повністю закривають водну гладь, але тільки в тих місцях, де немає течії води. Таким чином, скупчення телорізу може вважатися візуальним показником фактичної відсутності водообміну між озерами. І тоді виникає просте питання: навіщо, як то кажуть, город городити, якщо головна мета проекту – відновлення водообміну в екосистемі озера Картал – не досягнута?
Втім, навіть ця обставина не бентежить Олега Дьякова – він переконаний, що ініціатива екологів у цьому випадку повністю виправдана.
«Проблема з появою заростей телорізу виникла саме через те, що шлюзи постійно були закритими. Якби вони відкривалися в потрібні моменти, то там була б течія води, і ніякий телоріз не поширився б настільки. Та й він не такий страшний, як про нього говорять – ця рослина росте лише на поверхні води. Як би там не було, на цій ділянці необхідно створити гідрологічну та екологічну динаміку. Але організувати її можна лише в той спосіб, який з самого початку передбачений нашим проектом.
Щиро кажучи, я не знаю, чим було мотивовано рішення демонтувати частину конструкції шлюзу на Табачелло. Ситуація може прояснитися лише після моєї особистої розмови з Ігорем Плєховим. З кінця серпня він чомусь уникає контактів зі мною. Наступного тижня я планую приїхати до Ренійської громади через ситуацію, що виникла на озері Картал. Сподіваюся, що мені вдасться поспілкуватися на цю тему з міським головою та спеціалістами з управління водними ресурсами», – резюмував Олег Дьяков.
Не так сталося, як гадалося?
Візьмемо на себе сміливість стверджувати, що екологічні активісти явно лукавлять: проблема виникла не вчора – вона існує вже кілька років і весь цей час викликає дискусії серед експертів. Нагадаємо, що нові гідротехнічні споруди на протоці Табачелло з’явилися ще наприкінці 2016 року: тут було збудовано трубчастий переїзд зі зливним порогом. За задумом громадських організацій, які здійснюють міжнародні грантові програми, ця конструкція була покликана ефективніше регулювати водообмін на озері Картал. Зокрема, передбачалося підняти максимальний рівень води в Карталі на 70 сантиметрів (до 3,5 метрів за Балтійською системою), а також отримати можливість скидати воду на 50 сантиметрів нижче, ніж раніше. Як запевняли екологи, такий режим наблизить озеро Картал до природного стану, що існував наприкінці 50-х років минулого століття. Планувалося, що ці заходи дозволять покращити якість води та відновити рибні ресурси водойми. До речі, роботи на Табачелло фінансувалися за рахунок екологічних грантових проектів Євросоюзу.
Однак насправді, як кажуть, не так сталося, як гадалося. Досить згадати деякі публікації на цю тему у регіональній пресі. Процитуємо лише один фрагмент статті, яка вийшла в ізмаїльській газеті «Кур’єр тижня» у листопаді 2017 року: «… На практиці жодного із запропонованих режимів для Картала не було реалізовано. Озеро фактично опинилося в ув’язненні: сюди не надійшла води ззовні, а та, що є, не змогла піти далі для здійснення водообміну, внаслідок чого протока цього року активно почала заростати телорізом – рослиною, що поселяється у стоячій воді. Більше того, на жовтневій нараді міжвідомчої комісії щодо встановлення режимів Придунайських водосховищ питання про скидання води з Карталу (щоб повернути його до природних умов) навіть не порушувалося. Тобто перший варіант режиму озера відпадає. Власне, як і другий: протока Табачелло не відкривалася протягом року. Більше того, всі три затвори на трубах, через які міг би здійснюватися хоча б наймізерніший водообмін, заварені.
То який сенс був у будівництві перегородки, якщо проект не довели до кінця, а водоймище відрізали від загальної живої системи, не давши йому жодного шансу? Чи не є злочинною така діяльність? Зрештою хотілося б дізнатися, як оцінив результати експерименту донор проекту? Чи в курсі він, що його гроші, спрямовані на збереження природи, завдають їй практичної шкоди? Цікаво, чи він отримав і в якому вигляді звіт від ініціатора всієї цієї ідеї – «Центру регіональних досліджень»?»
Насамкінець додамо, що наш співрозмовник Олег Дьяков довгий час працював старшим науковим співробітником та менеджером одеської громадської організації «Центр регіональних досліджень». Вона, до речі, була створена ще 1998 року…
Андрій ПОТИЛІКО
НА ФОТО: Будівництво водопропускної споруди між озерами Картал та Кугурлуй, 2020 рік
