Ренійська громада: ПАРКовки «юрського періоду» та перші кроки до цивілізації

Сильна пожежа, спричинена вибухом автоцистерни з бензином на території Ренійського морського порту 19 липня, вкотре показала, наскільки гострою залишається проблема безпрецедентного скупчення великовантажного автотранспорту в Ренійській громаді. Як відомо, внаслідок цієї трагедії одна людина загинула, інша зазнала тяжких опіків. Того вечора пожежники змогли запобігти катастрофічнішому розвитку подій, проте інцидент у порту серйозно налякав жителів Рені: городяни усвідомили весь масштаб техногенної небезпеки, яку становить неврегульованість величезного автотранспортного вантажопотоку на півдні Придунайського краю.

Прогрес за три місяці: на стоянці – вода, їдальня, душові, туалети

Але, як кажуть, немає лиха без добра – вибух бензовоза змусив зробити відповідні висновки та прискорив темпи вирішення проблеми. Зокрема, наступного дня після трагедії народний депутат України Анатолій Урбанський на своїй сторінці у Facebook повідомив наступне: «Я неодноразово порушував питання разом із ренійським міським головою Ігорем Плєховим та головою Ізмаїльської районної військової адміністрації Родіоном Абашевим про облаштування окремого майданчика для бензовозів у Рені, щоб убезпечити мешканців міста. Сьогодні хочу подякувати міністру розвитку громад та територій Олексію Чернишову та його заступнику Івану Лукер’ї за те, що питання зрушено з мертвої точки і, сподіваюся, найближчим часом у Рені з’явиться безпечна стоянка для бензовозів».

Звісно, увага до проблеми з боку профільного міністерства – це добре. І все ж таки ми вирішили, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Наш кореспондент отримав можливість разом із міським головою Ренійської громади Ігорем Плєховим проїхатися околицями міста та на власні очі подивитися на те, як насправді йдуть справи з організацією парковок для фур, що чекають своєї черги на вивантаження в порту або на перетин кордону з Молдовою та Румунією.

… Насамперед наша машина заїжджає на приватну парковку, розташовану неподалік міста (з метою безпеки ми свідомо не називатимемо локації тих чи інших об’єктів, згадуваних у публікації). Відразу ж впадає в око, що тут не просто розчистили місце для стоянки машин – на території йде справжнє будівництво. В першу чергу мою увагу привертає будівля, яка споруджується з нуля.

«Це їдальня для водіїв, – розповідає Ігор Плєхов. – А раніше тут був звичайний пустир, що порос очеретом та бур’яном. Тому навіть важко сказати, яку площу займає ця стоянка. Нині – близько п’яти-семи гектарів, але вона буде розширюватися. Сьогодні парковки облаштовуються або силами громади, або зусиллями приватних підприємців. Вищі органи влади майже не беруть участь у цьому процесі, крім обласної Служби автомобільних доріг, яка будує власні стоянки для фур. Але на державних парковках, на жаль, немає жодних побутових умов для водіїв».

За словами мера, головне і найбільш затратне завдання – це створення хоча б найпростішої інфраструктури для обслуговування далекобійників: людям потрібні туалети, душ, харчування, вода, вивіз сміття і таке інше. Все перераховане вимагає чималих витрат, і вони здебільшого лягають на плечі місцевої влади та міських комунальних служб. Наприклад, одна парковка споживає щонайменше 10 тонн води на день: водіям потрібна вода як для побутових, так і для технічних потреб.

«Щоб вирішити проблему водопостачання стоянки, ми пробурили окрему артезіанську свердловину, – продовжує міський голова. – Крім того, партнери з Румунії як гуманітарну допомогу передали нашому місту 18 великих пластмасових ємностей для води, і зараз вони теж використовуються далекобійниками. На цій парковці також є туалети та душові кабінки, водіям регулярно привозять свіже харчування. Все це організував приватник, який взяв в оренду міську землю. Зрозуміло, міськрада йому допомагає. Але це довгий і складний процес: облаштуванням стоянки ми займалися три місяці, і роботу, як ви можете спостерігати, ще не закінчено».

Незважаючи на те, що місцева влада намагається покращити побутові умови життя далекобійників, загальна атмосфера серед них залишається нервозною. Водіїв зрозуміти можна: довге очікування, нестерпна спека, невизначеність… А тут ще якийсь підозрілий чувак з фотоапаратом. Я чую за спиною сердитий окрик:
– Гей, що ти знімаєш? Навіщо?
– Мені мер дозволив.
– Це ваш ренійський мер, а мені по барабану, я з Кривого Рогу! Не треба знімати мою машину!
– Добре не буду. Вибачте…

«Пікнік» на узбіччі, якого… немає

Ми з мером вирушаємо на наступну парковку, яка розмістилася поряд з автомагістраллю. Ще недавно тут паслися корови та вівці, а тепер землю займають десятки фур. Втім, займають тимчасово: навколо – суцільна низинна рівнина, і періодично вона перетворюється на болото. Зараз, у період спеки, тут сухо, але після дощів ця територія стане непридатною для стоянки – вона перетвориться на велике місиво з бруду та глини.

«Сюди, та й взагалі на всі парковки, необхідно підсипати щебінь, – коментує Ігор Плєхов. – Але щебінь у таких кількостях – дуже дороге задоволення. Якщо до війни його можна було купити по 700 гривень за тонну, то сьогодні ціна зросла до 1200 гривень і вище. Та й знайти його у вільному продажу можна не завжди».

Наша поїздка продовжується, і на всьому шляху буквально кричить про себе ще одна серйозна проблема – фури щодня руйнують узбіччя автотрас, де вже утворилися глибокі вибоїни. Асфальт, як правило, поки що витримує, але якщо 40-тонні машини й надалі «вбиватимуть» узбіччя з такою інтенсивністю, то дорожнє полотно почне тріскатися і розповзатися. Справа в тому, що для нього особливо небезпечні дощові потоки, а вибоїни на узбіччях сприяють тому, що вода проникає під асфальтове покриття і прискорює процес руйнування траси. Взимку ще гірше: як відомо, вода при замерзанні розширюється, тобто лід поступово розриває дорожнє полотно. Ось чому технологія дорожнього будівництва передбачає захист асфальтового покриття від впливу води – зокрема, вздовж автомагістралей створюються бетонні водостоки та інші водовідвідні конструкції. А оскільки їх споруджують на узбіччі, вони теж руйнуються внаслідок скупчення фур.

І тут саме час сказати про те, що нові дороги на території Ренійської громади побудовані з очевидним порушенням технології. Причому недоліки видно, як то кажуть, неозброєним оком – узбіччя ніяк не зміцнені щебенем, хоча таке зміцнення є обов’язковою умовою будь-якого дорожнього будівництва. До речі, професійні автодорожні сайти визначають дорожнє узбіччя, як «елемент автодороги, що безпосередньо примикає до проїжджої частини та призначений для захисту асфальтованої кромки від руйнування, збереження стійкості земляного полотна, підвищення безпеки дорожнього руху, а також організації руху пішоходів».

Згадані сайти уточнюють, що дорожнє узбіччя має складатися з трьох елементів, найважливіші з яких – крайова зміцнювальна смуга і зупинна смуга. Перша «призначена для захисту від руйнування асфальтованої кромки проїжджої частини та допускає регулярні заїзди на неї транспортних засобів. Крайова смуга повинна мати таку ж міцність, що й проїжджа частина». Друга – «зміцнена частина узбіччя, призначена для вимушеної зупинки транспорту. Зупинна смуга може обвлаштовуватися шляхом асфальтування з асфальтобетонних, бітумомінеральних та асфальтогранулобетонних сумішей, а також шляхом укладання та ущільнення асфальтної крихти, щебеню, гравію або відходів каменедробильного виробництва». При цьому до експлуатаційного стану дорожніх узбіч пред’являється ціла низка державних вимог, у які, мабуть, не варто заглиблюватися, щоб не втомлювати читачів.

Однак нічого подібного на ренійських дорогах ми не побачили (слід повторити: йдеться саме про нові дороги, побудовані або капітально відремонтовані в останні роки за рахунок держбюджету; тему старих доріг ми зараз не розглядаємо). Навпаки, «нашестя» фур незаперечно виявило, що дорожні будівельники «круто» заощадили, якщо не сказати жорсткіше, і тепер ця економія обертається сумними наслідками.

«Я постійно порушую це питання на рівні вищих органів влади. Мене начебто чують, погоджуються зі мною, але проблема руйнування узбіч не вирішується. Хто буде відновлювати дороги в нашій громаді? Хто відшкодує нам шкоду?» – обурюється міський голова. Але його обурення – лише голос кричущого в пустелі…

«Навіщо? Напевно, щоб гроші списати…»

Дорога веде нас далі, і тут перед нами постає яскрава «ілюстрація», яка вкотре підтверджує, наскільки серйозною є проблема «нестандартних» узбіч. Попереду – фура, що перекинулася. З’їхавши з траси, вона якраз і стала жертвою недостатньої твердості ґрунту на узбіччі. Колеса з одного боку просіли, центр ваги критично змістився – і машина завалилася на бік.

Коли ми з Ігорем Плєховим під’їхали до місця події, нас зустріла поліція, але жодної метушні вже не було: мабуть, правоохоронці на той момент встигли оформити ДТП та з’ясувати обставини аварії. Усе виглядало якось буденно, і навіть чоловіки, які збирали вантаж, що розсипався з фури, працювали спокійно і методично. Це було явно не зерно – машина, що перекинулася, перевозила чи то ріпак, чи то шрот або щось схоже. В голові промайнула думка: добре, що не бензин. А інакше… Страшно й подумати.

Розвиваючи тему, мер говорить про те, що дорожні служби таки почали зміцнення узбіч на найбільш завантажених ділянках автотрас. Ми їдемо подивитись, як це відбувається. Далеко за містом виходжу з машини, оглядаю трасу, але, на свій подив, не бачу жодних ознак серйозних дорожніх робіт. Єдине, що помітно, так це вирівнювання узбіччя, але без будь-яких зміцнювальних заходів, навіть без додавання нового шару щебеню. При цьому старий шар інакше як «нещасним» не назвати. Моє здивування перетворюється на німий вигук: і це все?!

І тут, як то кажуть, на ловця і звір біжить – я помічаю самотнього дорожнього робітника з лопатою в руці. Підходжу до нього, запитую. Він неохоче відповідає, що роботи веде приватна дорожньо-будівельна компанія за держзамовленням, проте не хоче згадувати назву фірми-підрядника. На моє запитання, в чому полягає сенс цих робіт, якщо вони мають лише косметичний характер, робітник відповідає чи то з відвертою наївністю, чи то з наївною відвертістю: «Як у чому сенс? Напевно, щоб гроші списати…»

Отож-бо, думаю я, все як завжди. Кому війна, а кому мати рідна…

* * *

Ось, власне, і вся подорож. Уважний читач запитає: а де ж окрема парковка для бензовозів, з питання про яку і починалася публікація? Чому журналіст її не подивився? А дивитися поки що нічого. Це питання справді вирішується, але стоянка знаходиться у процесі облаштування. Ренійський міський голова дуже просив не писати, де саме вона розташована.

Ми сподіваємося, що повернемося до цієї теми, коли будівництво парковки буде завершено.

Андрій ПОТИЛІКО

Фото автора