Зовсім скоро мине рік з моменту звільнення Херсону від російських військ. Кожен день країна-агресор нещадно знищує місто, в якому залишилось не більше третини населення. Все частіше обстріли приходяться на житлові будинки та цивільну інфраструктуру, а зона руйнувань розширилась в тому числі до західних околиць міста. Журналіст Інтернет-газети «Топор» разом із представниками благодійного фонду «Буджак Реліф» побував в Херсоні та поспілкувався з місцевими жителями, які залишились в місті.
Заїжджаючи в Херсон, вражає майже відсутність людей та автомобілів на міських вулицях. Хоча окремі маршрутні автобуси все ж ходять, але вони напівпусті. Місцеві жителі переважно знаходяться дома, періодично виходячи у справах, до магазину або за гуманітарною допомогою. Впадає в вічі, що частіше це люди похилого віку. Молодь виїхала або в інші регіони України, або взагалі за кордон. Частина старшого покоління тимчасово переїхала до Миколаєва, або в села, ближче до Миколаївської області.
Тетяна Степанівна, пенсіонерка із Херсону, в Миколаєві знаходиться разом із чотирирічним внуком
«Через часті обстріли житлових кварталів російськими військами разом із чотирирічним внуком виїхали з Херсону більш ніж пів року тому. Не можна було наражати на небезпеку дитину, тому прийняли рішення тимчасово перебратися до Миколаєва. Десь далі їхати не наважуємось, як через брак коштів, так по особистим причинам. В Херсоні залишається донька, яка працює медиком в міській лікарні. Постійно знаходимось з нею на зв’язку, хоча останнім часом переважно телефонує із бомбосховища. Кожен день з нетерпінням та хвилюванням чекаю на дзвінок та благаю Бога захистити її.
Вдвох з внуком живем «на чемоданах». Маму він переважно бачить по відео-зв’язку або розмовляє з нею по телефону. Дистанційно займається із вихователем дитячого садка. В самому Миколаєві поряд із нами садочок не працює, бо немає обладнаного сховища. Трохи сумує за матір’ю, але ігри відволікають його. Як тільки обстріли Херсона припиняться, обов’язково з внуком повернемось до дому. Іншого варіанту не розглядаємо».
на фото: переселенці з Херсону в Миколаєві
Олександр, 57 років, житель Херсону, переїхав до села Клапая Чорнобаївської громади
«Після підриву дамби Каховської ГЕС та через інтенсивність обстрілів багато хто із знайомих залишив пошкоджені квартири чи приватні будинки, та переїхав, або на околицю Херсону, подалі від Дніпра, або в села до рідних. В моїй квартирі не залишилось жодного цілого вікна. Тривалий час жив в таких умовах, але в Херсоні майже немає роботи. Нажаль, такою ситуацією часто користуються непорядні «бізнесмени» та наживаються на чужому горі. Півроку назад пішов на роботу до одного такого приватного підприємця, який обманув мене та через місяць роботи не виплатив обіцяну заробітну плату. Звернувся до правоохоронців, але вони нічого вдіяти не змогли. Лише запитували, чому погодився на неофіційне працевлаштування.
В Миколаєві ситуація з роботою краща, тому багато-хто їздить туди на заробітки. Знайомі запропонували переїхати до них в село Клапая, поки не припиняться обстріли та не вдасться відремонтувати квартиру. Але не знаю, як довго зможу знаходитися тут. Не можу зловживати гостинністю та добротою друзів. Роботи тут також немає. Більшість фермерів не обробляє землю – бояться мін та нерозірваних снарядів. В минулому році один аграрій засіяв поле, але російські війська під час відступу підпалили пшеницю. Все вигоріло».
В Херсоні, не зважаючи на обстріли, все ж таки залишається 30% жителів від кількості, які проживали в місті до повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Таку офіційну статистику приводила Херсонська обласна військова адміністрація. З кожним днем, жити в місті стає складніше. Суттєво зросли ціни на продукти харчування та побутову хімію. В аптеках все необхідне є, але по завищеним цінам. Більшість підприємство та підприємців закрились, тому влаштуватись хоч на якусь роботу складно. Правда місцеві кажуть, що поряд із високим безробіттям в місцевій лікарні не вистачає робочих рук. Там медичні сестри виходять на чергування через добу, хоча має бути хоча б два дні відпочинку.
Олена, вчителька, з донькою проживає в Херсоні
«Взагалі майже все з предметів першої необхідності в місті є, але ціни дуже «кусаються». Ми вирішили залишитись в Херсоні, незважаючи на певні складнощі. Донька в дитячий садочок не ходить та займається дистанційно. Вона вже звикла до спілкування із вихователем дистанційно через монітор комп’ютера та спокійно виконує всі завдання. Нам, можна так сказати, повезло, бо під час коронавірусного карантину донька бачила, як я дистанційно працювала з дітьми. Тому їй було легко адаптуватися до дистанційних занять.
Два тижні тому донька захворіла. Були змушені звернутися до лікарів. Дуже переживали, що не вистачить коштів на медикаменти. Але, на щастя, в лікарні нас забезпечити необхідними ліками, які, в тому числі, доставляють волонтерські та міжнародні організації».
Валерія Михайлівна, пенсіонерка, з чоловіком проживає в Херсоні в приватному секторі на межі з селищем Антоновка
«Проживаємо з чоловіком в приватному секторі. Донька виїхала за кордон, а ми вирішили залишитись тут. Я родилась в Херсоні, це моя мала Батьківщина, тому нікуди на старість їхати не хочу. Та й з хворим чоловіком далеко не поїдеш. Живемо на пенсійні виплати, хоча їх мало на що вистачає. Більшість коштів йде на закупку ліків чоловікові. Дякуючи Богу, поряд з нами відкрили координаційний пункт благодійного фонду «Буджак Реліф», які регулярно привозять з Миколаєва свіжий хліб та періодично доставляють продуктові набори. Після підриву дамби Каховської ГЕС через медійний розголос в Херсон їхало багато волонтерських організацій, які везли в місто масу всього. Сьогодні волонтери заїжджають не так часто. Шкода, що для постійного отримання допомоги з різних регіонів України та світу потрібно, щоб тут щось трапилось жахливе.
Нам повезло, що наш мікрорайон менше страждає від обстрілів. Тому більшість сусідів залишилась на місці. На наших трьох сусідніх вулицях на сьогоднішній день залишилась 21 дитина. Хоча на інших вулицях дітей складно зустріти.
Страшно, що ми, в деякій мірі, призвичаїлись до війни, до постійних обстрілів. Якщо тривалий час наступає тиша, то починаємо переживати, чи не задумав ворог якусь чергову «пакость». В серпні, наприклад, російській війська обстріляли лікарню. Декілька місяців назад міна влучила поряд із волонтерським центром. Осколками пошкодили велику ємність із питною водою, яку волонтери із «Буджак Реліф» встановили в минулому році та заповнюють її питною водою.»
Примітка: Благодійний фонд «Буджак Реліф» та турецька організація «International Blue Crescent» встановили в Херсоні сім ємностей для питної води загальною ємністю 30 м.куб.. Двічі на тиждень фонд організовує доставку питної води із Миколаєва, яку заливають в ємності.
Незважаючи на складні умови життя та постійні обстріли, місцеві жителі зберігають оптимізм та в будь-якій ситуації намагаються підтримувати один одного.
Оля, координатор БФ “Буджак Реліф” в Херсоні, матір трьох дітей
“Моєму старшому сину 14 років, а молодшій доньці – 2 роки. Так сталось, що ми залишились в Херсоні під час окупації і не плануємо покидати рідне місто сьогодні. За півтора роки діти, здається, подорослішали та дуже допомагають мені. В місті залишилось багато дітей і вони по-різному реагують на вибухи. Є такі, що замикаються в собі. Є й такі, які почали боятися гучних звуків. Але я, наскільки можу, намагаюсь берегти психіку своїх дітей та не допускаю до них війну, якщо мажна так сказати. У нас в квартирі завжди лунає музика, що дозволяє не чути пострілів. Ми кожен вечір граємо в сімейні ігри. Навіть знаходячись на вулиці під час запуску сигналу повітряної тривоги, не кажу, що нас обстрілюють, а знаходжу привід повернутися додому. Хоча діти всерівно все розуміють, але моє завдання, як багатодітної матері, зберігати оптимізм та оберігати дітей від усіх негараздів“.
