«В моїй країні війна, отже маю її захищати»: на фронті загинув лейтенант із Болграду

«Мені ніколи не було страшно втратити своє життя, лише боявся втратити його якось по-дурному». Так в 2016 році, розповідаючи про війну на сході України, говорив уродженець міста Болград, лейтенант Максим Мединський. На жаль, вчора в Болград прийшла сумна звістка про його загибель на війні з військами агресора.

Максим народився в сім’ї талановитого військового журналіста, нашого колеги Сергія Мединського. Закінчив болградську школу-ліцей. За покликом душі пішов по стопам батька, обрав журналістику та закінчив Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченко. В 2014 році добровільно пішов до військкомату та в третій хвилі мобілізації вступив до лав Збройних Сил України. Протягом року виконував бойові завдання на передовій, чотири місяці знаходився біля Донецького аеропорту.

«Не стояло питання: йти на війну чи ні. У моїй країні війна, отже я маю її захищати», — так прокоментував своє рішення вступити до війська лейтенант Максим Мединський в інтерв’ю виданню «Жителі Києва».

В 2015 році Максима демобілізували, після чого почався період адаптації до мирного життя. Тривалий час працював в прес-службі Міністерства інфраструктури України. Займався реалізацією різних проектів та втілював в життя одну із своїх мрій – створив сім’ю. Три роки назад народилась донька, в якій він бачив сенс свого життя.

«Я повернувся з війни у 2015 році з чітким розумінням, що хочу створити сім’ю. Мій сенс життя зараз в доньці, вона головне. Вона росте, три роки було нещодавно, і в майбутньому, сподіваюся, сама вільно обиратиме ким бути і де жити далі», — в лютому розповідав Максим.

У нього навіть сумніву не виникало, що при необхідності він буде готовий в черговий раз взяти зброю та захищати родину та Батьківщину від рашистської навали.

«Якщо знову почнуться активні бойові дії, я, звісно ж, повернуся на війну. Абсолютно готовий зробити це в будь-який момент. Потрібно буде розібратися з роботою, домашніми питаннями і вперед. Боятися нормально, хвилюватися про рідних теж. Але не піти не можна. А як інакше? Хто повинен це зробити? Завжди є що втрачати. Але важливо не лише боятися втрат, а й захищати своє. На жаль, можливість загострення — це не одномоментна ситуація, а та реальність, в якій ми живемо», — заявляв він.

Ще до початку повномасштабного вторгнення, коли багато хто не прогнозував масштабних бойових дій Максим казав, що «війна триває і триватиме як мінімум ще дуже довго. Це треба приймати як постійно існуючий факт і щоразу болюче переривати спроби посилення тиску на нас. На жаль, неадекватний сусід розуміє лише силу».

Нажаль, Максима вже немає з нами. Він пішов у вічність, вступив до лав героїв, ім’я яких посмертно викарбують на пам’ятниках захисникам України.

Редакція Інтернет-газети «Топор» висловлює співчуття родині загиблого. Сумуємо разом із вами!

Вічна пам’ять Герою!