Велика меншість. Українські румуни майже не зазнали асиміляції

Корреспондент продовжує цикл матеріалів про національні меншини в Україні. Цього разу ми розповімо про румунів – народ, який виробив імунітет проти асиміляції, пише Сергій Одаренко у №19 журналу від 16 травня 2014 року.

Про свої румунські корені 20-річний студент Василь Кракатиця з Ізмаїла Одеської області знав завжди. Вони відображені в прізвищах його предків: по батьківській лінії прадіди були Потінгами і Кракатицями, по материнській – Попеску.

«Попеску – автентичне прізвище румунів, воно походить від слова «попа» – священик, поп», – пояснює житель Ізмаїла.

Кракатиця виріс серед представників діаспори, яка свято зберігає традиції та культуру своїх предків, що також сприяло його національній самоідентифікації. При цьому він ніколи не відносив себе до національних меншин.

«Наша область багатонаціональна, і я не почуваю себе якимось особливим», – каже студент.

Думку Кракатиці поділяють і в міжрегіональному об’єднанні Румунська спільнота України (РСУ). Її члени не сприймають щодо себе термін «національна меншина» і наполягають на тому, щоб їх вважали автохтонним населенням – корінним етносом Буковини, Марамарошу, Герци та Бессарабії.

Сім’я Кракатиць у побуті розмовляє мовою, яку називають «молдавською з домішками русизмів». Але щоб досконало оволодіти літературною румунською, Василь вступив до Ізмаїльського державного гуманітарного університету, де її викладають.

Цікаво, що мовне питання не заважає Кракатиці залишатися патріотом України – країни, яка, за його словами, захищає права українських румунів. У відповідь Кракатиця готовий захищати інтереси батьківщини.

Своє дорожче

Городок Герца у Чернівецькій області – найменший райцентр України. А заразом – найбільш «неукраїнський»: якщо зайти на сайт Герцаївської районної адміністрації, можна побачити, що кожен другий її співробітник має румунське прізвище. Серед керівництва практично всі румуни.

Понад 97% українських румунів зосереджено лише у двох областях – Чернівецькій та Закарпатській. І це при тому, що вони – сьома за чисельністю національна меншина України. Під час перепису населення у 2001 році в нашій країні нарахували 151 тис. представників цього етносу – на 12% більше, ніж у 1989-му. Втім, їхня питома вага серед усіх жителів держави не змінилася і залишилася на колишньому рівні – 0,3%.

В окремих районах зазначених областей українських румунів назвати нацменшиною навіть язик не повертається. Наприклад, у Герцаївському вони складають 91,5% всього населення, в Глибоцькому – 45,3% , у Сторожинецькому – 36,8%.

«Таку концентрацію навіть серед українців треба пошукати», – каже Корреспонденту глава РСУ, народний депутат від Партії регіонів Іван Попеску.

Щоправда, в інших областях чисельність цього народу мізерно мала – 2,8% від усіх румунів України. Таке співвідношення пояснюється тим, що румуни свято шанують сімейні цінності і серед них слабо розвинені міграційні настрої.

На території України румуни почали з’являтися в ХІІІ столітті. Це були вихідці із Західної Валахії (Марамарошу) і Південної Трансільванії. Поступово вони освоїли територію Північної Буковини, Закарпаття , землі сучасних Тячівського та Рухівського районів.

Асиміляційні процеси в їхньому середовищі проходять надзвичайно слабо. Незважаючи на тривале проживання в іншій державі, румуни України змогли зберегти свою ідентичність. Під час останнього опитування, проведеного у 2001 році, 92% з них назвали рідною мовою румунську, 6% – українську і лише 1,5% – російську.
У деяких селах жителі взагалі не розуміють державної мови. І не дивно: серед радіопрограм, які вони слухають, 95% – румуномовні. У районах їхнього проживання працюють 97 державних шкіл з румунською мовою викладання, в яких навчаються понад 25 тис. учнів.

Навіть більше, якщо представники інших нацменшин поступово розчиняються серед українців, що домінують, то румуни за рахунок своєї концентрації, навпаки, здатні асимілювати під себе «титульну націю». Це вже траплялося на межі ХІХ і ХХ століть: у Північній Буковині православну віру навіть називали волоською, тобто румунською.

Слуга двох панів

Не втратити самоідентифікацію українським румунам допомагає й офіційна Румунія. Щорічно країна виділяє близько 200 місць у своїх університетах для їхнього безкоштовного навчання, однак користуються квотою максимум 50 осіб.

«Далеко не всі сім’ї можуть дозволити собі проживання дітей за кордоном», – пояснює Корреспонденту керівник Буковинського незалежного центру актуальних досліджень Ауріка Божеску.

Ще один спосіб зберегти ідентичність – стати громадянином Румунії. За оцінками Божеску, кількість українців з подвійним громадянством в Чернівецькій області становить від 10 тис. до 50 тис. осіб. І це при тому, що в Україні отримання подвійного громадянства заборонено.

Офіційна Румунія воліє не афішувати цю тему, а ось жителі Буковини охоче визнають, що оформляють румунські паспорти в надії потрапити на роботу в Європу: документ дозволяє без проблем перетинати кордони Шенгенської зони.

Процедура отримання паспорта із золотим орлом дуже проста – потрібно лише довести наявність родинних зв’язків з людьми, які проживали на Буковині до 1940 року, коли цією територією володіла Румунія. Крім того, потрібно присягнути на вірність цій країні.

Божеску засуджує такі дії земляків, але вважає, що з часом Україні слід дозволити подвійне громадянство за прикладом багатьох інших європейських держав.
На думку чернівецького активіста руху Не дамо Буковину румунам Іона Мущака, паспорти сусідня країна роздає з метою приєднання до себе української Буковини.

«У перспективі, коли кількість громадян Румунії серед жителів Буковини досягне критичної маси, румуни обов’язково піднімуть це питання», – побоюється Мущак.
Така тема дійсно піднімається в Румунії, але лише на неформальному рівні, адже перед вступом до Євросоюзу офіційний Бухарест відмовився від всіх територіальних претензій до України. І якщо він повернеться до цього питання в майбутньому, це може спричинити втрату права на членство в ЄС.

Втім, румуни здатні забезпечити себе і живучи в Україні: у представників цього народу добре розвинені підприємницькі нахили. Найяскравіший приклад – румунське село Волока в Чернівецькій області. У радянські часи це був депресивний колгосп, але одного разу місцеві мешканки вирішили продати віночки і бутоньєрки, сплетені самостійно з польових квітів з пасовища.

На міському ринку їхні витвори «відірвали з руками». Натхнені успіхом, з часом волочани повністю переорієнтувалися на виробництво весільних аксесуарів. У підсумку на сьогоднішній день у селі на 1.300 дворів зареєстровано 400 приватних підприємців.

Серед українських румунів також розвинений туристичний бізнес, деревообробка, будівництво і виробництво будматеріалів. В останній сфері найбільш відома компанія Родничок. Її співзасновник, румун з Чернівецької області Іван Семенюк, почав свою справу з купівлі складу міндобрив. Разом з другом вони налагодили в приміщенні випуск алюмінієвих вікон і дверей з румунських профілів.

Поступово компаньйони нарощували обороти, розширювали лінійку продукції. Тепер в їхньому розпорядженні 12 невеликих заводів, а Родничок – один з найбільших виробників будматеріалів в Західній Україні.

Культурна автономія

В Україні діє кілька десятків румунських організацій, і всі вони мають різні програмні цілі. Але більшість з них, об’єднавшись в РСУ, зуміли виробити спільну платформу. Серед спільних цілей – збереження мови, допомога в європейській інтеграції України, навчання дітей рідною мовою, взаємне визнання Україною та Румунією дипломів про освіту.

Для задоволення потреб румунської меншини співтовариство випускає безкоштовний щоквартальний інформаційний бюлетень Румуно-Україна, який висвітлює життя й історію українських румунів. За підтримки РСУ також виходять газети: Concordia, Zorile Bucovinei, Arcasul, Plai Romanesc, Curierul de Cernauti.

Деякі румунські організації висувають політичні вимоги, такі як отримання статусу корінної національності, офіційне визнання факту депортації за етнічною ознакою під час Другої світової війни (за прикладом кримських татар), відновлення історичної топоніміки.

Найрадикальніші організації домагаються засудження наслідків пакту Молотова- Ріббентропа, що привів до територіальних втрат Румунії. А спільнота ім. Джордже Кошбука в Закарпатті вимагає об’єднання румунських поселень в одному адміністративному районі або створення окремої автономної адміністративно-територіальної одиниці, а також надання румунам культурно-національної автономії.

Втім, Попеску у своїх висловлюваннях обережний. За його словами, неважливо, який статус надається етносу, головне – як забезпечуються його права. Адже можна визнати українських румунів корінним народом, але не дати їм можливості навчатися рідною мовою. Відповідно, не буде кадрів, здатних забезпечити розвиток культури та мови.

«Живи сам і дай жити іншим», – формулює своє життєве кредо глава РСУ.

Попеску впевнений, що політика повинна бути патріотичною стосовно державі, але не можна забувати і про своє етнічне походження.

«Якщо держава забезпечує захист інтересів і цінностей національних меншин, то в разі небезпеки ці люди йдуть і захищають її. Але коли держава намагається забрати у них ці ​​цінності, мотивація до таких дії знижується», – вважає депутат.

Втім, українські румуни не прагнуть триматися відокремлено. Щороку РСУ організовує під Чернівцями дитячий табір Джерела толерантності. До нього з’їжджаються представники національних меншин з усієї України – угорці, румуни, німці, євреї та багато інших. Кожна група отримує один день, щоб розповісти іншим учасникам про свою культуру, мову та традиції.

Щоправда, цього року організатори очікують недобору учасників. Ні, Україна не стала менш толерантною, причина – у фінансовій кризі.

Україна по-румунськи

У яких регіонах країни живуть українські румуни

Чернівецька область – 114,6 тис. осіб
Закарпатська область – 32,1 тис. осіб
Інші регіони – 4,3 тис. осіб

Будівельний чемпіонат

Румунські архітектурні пам’ятники в Україні

У всі часи румуни мали славу добрих будівельників. Навіть зведення власного будинку сучасні жителі румунських сіл України перетворюють на змагання із сусідом – у кого вище, яскравіше і розкішніше. Результати архітектурних змагань можна побачити на південному сході Закарпаття, в селах Апша (друга назва – Середнє Водяне) і Нижня Апша (Діброва).

Збереглися в Нижній Апші і пам’ятники старовини – дві традиційні румунські хати з дерева та Миколаївська церква початку XVII століття в стилі так званої мармароської готики. Візитівка цього стилю – витончений шпиль на високій вежі. Такі дерев’яні храми зустрічаються на землях колишнього Мармароського комітату (зараз – південь Закарпатської обл.).

Найвідоміша серед туристів румунська пам’ятка – Миколаївський храм у Чернівцях (1939), який в народі охрестили П’яною церквою за вигнуту форму вікон. Храм побудований за зразком королівської усипальниці в румунському місті Куртя-де- Арджеше.
А ось у Іллінської церкви в Топорівцях Чернівецькій обл., яка більше схожа на казковий замок, ніж на храм, є відразу дві «сестри» в Румунії: храми в Кімполунзі і Босанчі.

Дошка пошани

Відомі румуни в сучасній Україні

Іван Попеску – народний депутат України від Партії регіонів

Наталя Лупу – легкоатлетка, бігунка на середній дистанції, призер чемпіонату Європи, олімпійка

Іво Бобул – естрадний співак, народний артист України

Лілія Сандулеса – естрадна співачка, народна артистка України

Єпископ Лонгін (Михайло Жар) – намісник Банченського монастиря, Герой України, який всиновив 400 сиріт

Источник: Корреспондент