Російська федерація провела на окупованих територіях України псевдо вибори до місцевих органів окупаційної влади. Імітація виборчого процесу не має нічого спільного з демократичними процедурами та організована для посилення російської окупації на українських територіях. Українські та міжнародні експерти в рамках круглого столу обговорили ситуацію на окупованих територіях, можливі інструменти покарання організаторів та проблемні питання, з якими зіткнеться Україна після повернення окупованих територій. Наводим тези учасників круглого столу.
Сергій ТКАЧЕНКО, старший співробітник проекту Ради Європи в Україні «Підтримка демократичних післявоєнних виборів в Україні»
Всі псевдо процедури, які ми бачили на цих «виборах», не варті обговорення і уваги, якщо ми говоримо про висновки щодо їх легітимності. Ці псевдо-вибори самі по собі не можуть бути легітимними, тому що відбувались на окупованих територіях та з залученням українців в окупації. Фактично агресор намагається імітувати якусь процедуру під дулами автоматів в повністю не вільному середовищі.
З одного боку це намагання забруднити якомога більше українців на окупованих територіях, які взяли участь в організації роботи проти України, а участь в організації «псевдо-виборів» якраз є такою. Агресору надзвичайно важливо, щоб якомога більше людей були забруднені роботою проти Української держави.
З іншого, росіяни намагались продемонструвати псевдо єдність окупованих територій із росією. Безумовно, це демонстрація сили і окупаційна влада намагається продемонструвати людям, хто встановлює правила на непідконтрольних територіях і від кого вони повністю залежать.
Якщо говорити про відповідальність, то за різними повідомленнями на цих виборах мали б з’явитись близько 55 «псевдо міжнародних спостерігачів». Як правило, це представники маргінальних політичних партій європейських країн – «друзі путіна», які не одне десятиліття за гроші готові ходити по псевдовиборах для створення картинки «легітимності процесу». Для нас важливо ідентифікувати цих людей і домогтися, щоб вони понесли відповідальність вже зараз.
Вибори є важливим інструментом. Україні вже потрібно думати, як заходити з цим інструментом на деокуповані території.
Організацію та проведення майбутніх виборів на деокупованих територіях неможливо відокремити від виборів на вільних територіях України. Безумовно, потрібно, в першу чергу, говорити про забезпечення умов, які відповідають чесним, відкритим, прозорим та справжнім виборам. Мова про безпекові умови, свободу ЗМІ, свободу слова, поновлення діяльності політичних партій, наявність відповідної виборчої інфраструктури, повернення людей, забезпечення права голосу ВПО та інше. Мають бути розроблені конкретні критерії за якими можна буде оцінити виконання цих головних умов проведення виборів, після цього у нас має з’явитись дорожня карта та буде зрозуміло, як та коли з’явиться можливість провести вибори, в тому числі і на деокупованих територіях.
Безумовно для деокупованих територій має бути перехідний період, але так чи інакше одразу після забезпечення головних умов (по
про які я вже сказав) необхідно провести вибори при першій можливості. Вибори – це інструмент демократії та дуже вагомий інструмент об’єднання людей, інтеграції людей на деокупованих територіях в простір України. Вони дозволяють сформувати спільне бачення майбутнього та спільну картину світу. Тому його необхідно використовувати.
За різними даними українських експертів, третина чоловічого населення окупованих територій або загинула, або поранена в війні проти України. Це величезна проблема. Тому порібно розуміти, що люди, які повернуться одразу після деокупації, потраплять по-суті в «вороже середовище». Безумовно частина людей повернеться, однак нам потрібно буде працювати з тими людьми, які з 2014 року знаходяться на окупованих територіях. З травня вже формується державний реєстр службовців для роботи на деокупованих територіях. Попередньо там вже 1,5 тисячі заявок. Це кістяк, який має зайти на деокуповані території та відновити роботу державних інтитуцій. Але, на моє переконання, основну частину населення на деокупованих територіях будуть складати люди, які весь цей час знаходились під окупацією. Безумовно, навчити людей відповідальності та повернути відчуття власної свободи та гідності – це питання не трьох місяців, навіть не трьох років, а можливо і не одного покоління. Для нас – це виклик довгої волі. Але для нас це має значення і, хто сподівався, що буде швидко?
Анатолій БОЙКО, голова Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України»
Псевдовибори настільки нікчемні, що навіть говорити про них не варто. Разом із тим, достатньо серйозно стоїть складне питання покарання організаторів цього процесу. Не хочеться когось виправдовувати, але ступіть залучення до цього процесу населення окупованих територій різна. З одного боку, покарання має бути. З іншого, питання формату, ступеню залучення має значення. Питання потрібно вирішувати комплексно. Тому що псевдовибори – один із різновидів колаборації. Безпосередні організатори, представники так званих місцевих ЦВК, керівники та куратори – це ті люди, які повинні повністю понести покарання, з огляду на міру, яку визначать.
Набагато важливіше зрозуміти, як будемо повертати інститут нормальних виборів на деокуповані території. Найважче буде питання місцевих виборів. Якщо парламентські вибори можна проводити по закритим спискам, то на місцевих виборах із обранням голів громад та депутатів місцевих рад це не можливо.
Варто відзначити, що в минулому році довкола псевдореферендуму був такий інформаційний та світовий резонанс. Псевдореферендум оцінювався як суттєва загроза. В випадку псевдовиборів 2023 року все відбувалось досить буденно. Світова спільнота одностайно висловила свою позицію про невизнання того, що відбувається на окупованих територіях.
Радує одностайність та консолідованість позиції міжнародних партнерів та світової спільноти, які заявляють про нікчемність того, що відбувалось на окупованих територіях.
Ігор КАРПЕЧЕНКО, головний редактор одеської онлайн газети «Топор», асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень
Аналіз списку із 400 кандидатів до окупаційних обласних рад Запорізької та Херсонської областей підтверджує тези, що через півтора роки окупації росії не вдається суттєво змінити ставлення населення до факту захоплення українських територій. Майже третина кандидатів до Запорізького та Херсонського законодавчого обласного зібрання фактично прописані в інших регіонах російської федерації, зокрема в Москві. Їх направили для закріплення окупації та керівництва окупаційними районними адміністраціями. Решта кандидатів є місцевими жителями та, як правило, працевлаштовані в бюджетній сфері та залежні від місцевої окупаційної влади. В списку значна частина вчителів, співробітників сфери ЖКХ, пенсіонерів та безробітних.
Окупаційна влада зробила висновки із фактично провального минулорічного референдуму та змінила підходи до «малювання» високої явки. Наприклад, в окремих районах Запорізької області в останні місяці перед виборами з’явились жителі Інгушетії та Дагестану, яких заселяли в квартири українців, евакуйованих на підконтрольну Україні територію та в інші держави. Також, людей залякували та примушували отримати російське громадянство, погрожуючи проблемами із доступом до зв’язку та комунальних послуг.
Всі ці факти вказують на порушення окупаційною владою окремих статей Віденської конвенції та повинні бути включені в окремий розділ справи, яку надала Україна до Міжнародного кримінального суду в Гаазі.
Валерій Болган, головний редактор онлайн видання «Інтент»
Щодо так званих спостерігачів, які були на псевдовиборах. По перше, вони порушили закони України, перебуваючи на окупованих територіях. По друге, частина їх вже встановлена. Журналісти розслідувачі дуже активно займаються цим питанням. Мова йде не про міжнародних експертів, а про вихідців із інших країн, які проживають в російській федерації.
Алекс Андерсон, британський дослідник, старший науковий співробітник Міжнародної кризової групи (Брюссель), Human Rights Watch та Amnesty International у кількох регіонах Східної Європи. Багаторазовий довгостроковий спостерігач за виборами від ОБСЄ, в тому числі в Луганській області навесні 2014 року.
Ситуація нагадує Луганську область у 2014 році. Тоді вони організували голосування за тиждень або два до президентських виборів в Україні. Здебільшого це були ті ж самі виборчі працівники та обладнання – вивезені достроково. Я брав інтерв’ю в однієї з таких працівниць, яка тремтіла, усвідомлюючи свою кримінальну відповідальність, боячись моїх запитань. У випадку псевдовиборів на окупованих територіях України у 2023 році, це ще один спосіб для Росії залучити до незаконної діяльності додаткові верстви населення – до 10 000 осіб – як кандидатів, виборчих працівників та спостерігачів – та віддалити їх від України.
Україна має добре подумати, як найкраще підійти до таких людей – знайти правильний баланс між утриманням від співпраці та простяганням руки допомоги. Конкретний приклад – 20 бабусь у північних селах правобережжя Херсонської області були засуджені до 5 років реального ув’язнення за участь у минулорічному псевдореферендумі. Правильно, суворо, навіть жорстоко?
Чи могла б запрошена міжнародна присутність допомогти соціальній і політичній реінтеграції в деяких з цих районів? Чи можливий український консенсус щодо цього?
