Вже скоро виповниться майже рік з моменту повномасштабного неспровокованого вторгнення Російської Федерації в Україну. В порушення норм міжнародного права та Будапештського меморандуму російські війська перейшли кордон та чинять безчинства на території України. Руйнування цивільної інфраструктури, використання заборонених видів озброєння призвели до чисельних жертв серед цивільного населення.
За даними Управління Верховного комісара з прав людини Організації Об’єднаних Націй жертвами російської агресії в Україні стали майже 19 тисяч цивільних людей, із яких більше 7 тисяч загинули. Серед загиблих 2800 чоловіків, 1895 жінок, 180 дівчат та 223 хлопчиків [1]. За майже рік російські війська руйнують об’єкти цивільної інфраструктури (школи, дитячі садки, лікарні) та завдають ракетних ударів по об’єктам критичної інфраструктури. На початок січня 2023 року загальні збитки нанесені українській інфраструктурі складають 700 мільярдів доларів США [2]. Вперше після Другої світової війни одна з країн Європи зазнає таких масштабних руйнувань.
Наслідки російської військової агресії проти України також відчуває на собі населення інших європейських країн. Обломки російських ракет вже падали на території Польщі та Молдови, російські міни періодично прибиває до берегів Туреччини, Болгарії та Румунії. Безвідповідальна поведінка російського політичного керівництва та діяльність російських військ в Чорноморському регіоні в частині блокади українських портів також поставили під загрозу виникнення масштабного голоду в країнах третього світу. Лише завдяки посередництву Генерального секретаря ООН та Туреччини вдалось досягти «зернової» угоди та розблокувати експорт українського зерна до країн Африки.
Узурпація Російською Федерацією членства в ООН
Неспровокована агресія Росії проти України та систематичне порушення нею принципів, зафіксованих в Уставі ООН, справедливо ставить питання законності членства Російської Федерації в організації, метою якої задекларовано збереження миру та безпеки в світі. В грудні 2022 року Міністерство закордонних справ України зробило заяву щодо нелегітимності членства Російської Федерації в ООН та узурпації нею місця постійного члена Ради Безпеки ООН.
Зовнішньополітичне відомство України нагадало, що Статтею 4 Статуту ООН передбачена чітка процедура приєднання держави до складу організації. Заявка на вступ з поданням Генеральному секретарю має бути розглянута Радою Безпеки та після схвалення виноситься на голосування Генеральної асамблеї ООН. Входження нового члена до складу ООН має бути підтримано двома третинами голосів ГА.
З моменту заснування ООН процедуру включення до складу організацію проходили не лише нові держави, а й ті, що з’явилися в результаті розпаду держави-члена ООН. Наприклад, в 1992 році Чехія та Словаччина після розпаду Чехословаччини змушені були по-новому пройти процедуру приєднання до ООН. На практиці, в грудні 1992 року керівництво Чехословацької Федеративної Республіки через постійного представника в ООН проінформувало Генерального секретаря, що республіка припиняє своє існування, а нові державні утворення наддадуть відповідну заявку на членство в організації відповідно до процедури. В 1993 році і Чехія, і Словаччина подали заявку на вступ та відповідно до Статуту були прийняті в ООН за рекомендацією РБ ООН та в результаті голосування в ГА ООН.
Разом із тим, у випадку членства Російської Федерації в ООН міжнародна спільнота та керівні органи організації допустили порушення правил та процедур. В 1991 році в Радянському Союзі, який був одним із засновників ООН, відбувались події, що призвели до його розпаду та появи півтора десятка незалежних держав. Процес розпаду юридично зафіксований підписанням в грудні 1991 року Біловежських та Астанінських домовленостей, якими Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (РРФСР), Українська РСР та Білоруська РСР заявили про вихід із союзного договору та поряд із іншими колишніми республіками СРСР утворили Співдружність Незалежних Держав. На момент розпаду Радянського Союзу, на відміну від Російської РФСР, Українська та Білоруська республіки були членами ООН та відповідно до процедури після отримання незалежності та повідомлення про зміну назви зберегли своє членство в організації.
Разом із тим, РРФСР із столицею в Москві не була членом ООН. Відповідно до Статуту ООН вона мала подати заявку на вступ в організацію та пройти відповідні процедури. Однак російські політики, намагаючись зберегти за собою місце в Радбезі ООН та уникнути голосування щодо членства, вигадали статус «держава-продовжувач». 24 грудня 1991 року обраний президент РРФСР Борис Єльцин направив листа Генеральному секретарю ООН із повідомленням про те, що Російська Федерація (Росія) продовжить членство Радянського Союзу в усіх структурах ООН.
Останній представник Радянського Союзу в ООН Юрій Воронцов в інтерв’ю [3] зазначив, що в 1991 році в стінах організації обговорювали необхідність проходження Російською Федерацією процедури вступу в ООН, а місце постійного члена Радянського Союзу в РБ ООН пропонували передати Німеччині або Японії. В Москві вирішили використовувати вигаданий статус «держава-продовжувач» та зайняти місце Радянського Союзу в Раді Безпеки та інших структурах ООН в обхід встановлених процедур. Жодна з країн на той час не опротестувала таке рішення та за мовчазної згоди світової спільноти відбулась проста заміна табличок Радянського Союзу на Російську Федерацію.
Як опротестувати членство Росії в Раді Безпеки ООН
В експертному середовищі Російської Федерації тривалий час точились суперечки про законність застосування континуітету у відношенні членства РФ в ООН та тотожності понять «континуітету» та «продовжувача». В 2008 році кандидат юридичних наук П.П.Крємнєв, а сьогодні професор Юридичного факультету МГУ, за результатами аналізу укладених міжнародних договорів СРСР, РРФСР та Російською Федерацією визнав, що «исходя из положений приведенных соглашений и чистоты юридических формулировок, говорить о континуитете Российской Федерации или употреблять в отношении России термин «континуатор» нет оснований» [4]. Він підкреслив, що у багатьох документах Російська Федерація, Україна та Білорусь значяться правонаступниками Радянського Союзу.
Таким чином, на місце в Раді Безпеки ООН поряд із Росією також можуть претендувати Україна та Республіка Білорусь. Хоча остання, надавши свою територію для розв’язання агресії проти України, порушила принципи ООН та втратила право зайняти місце в Радбезі ООН.
В історії ООН існує декілька прикладів, коли Генеральна асамблея передавала місце члена від однієї країни іншій. Наприклад, в 1971 році рішенням Генеральної асамблеї ООН місце Китайської Республіки забрали у Тайбея та передали Пекіну. В Статуті ООН назву країни залишили без змін. Таким чином, завершилася тривала суперечка між Тайванем та Китаєм щодо права обіймати місце Китайської Республіки в ООН, в тому числі в Раді Безпеки.
Теоретично Україні, поряд із вже зробленою заявою про визнання нелегітимності перебування Росії в РБ ООН, через свого представника в ООН необхідно подати вірчі грамоти на зайняття місця Радянського Союзу в Раді Безпеки ООН. Очевидно, що представник Російської Федерації виступатиме проти, однак один із членів Радбезу може виступити з протестом проти зайняття саме Російською Федерацією місця Радянського Союзу. Питання правонаступництва фактично є процедурним та відповідно до Статті 27 (2) Статуту рішення може бути прийнятим дев’ятьма голосами без можливості застосування права «вето». В такому випадку Раді Безпеки ООН потрібно буде згадати, яким чином Російська Федерація зайняла місце Радянського Союзу та чи протягом останніх тридцяти років вона виконувала взяті на себе зобов’язання, зокрема в частині поваги суверенітету та територіальної цілісності сусідніх держав.
Мовчазна згода політиків щодо узурпації Російською Федерацією місця Радянського Союзу в ООН в порушення процедур сьогодні призвела до катастрофічної ситуації. Остання не тільки не дотримується принципів ООН, а й робить все для руйнування існуючої системи міжнародних відносин, в т.ч. зловживаючи правом «вето». В 2008 році Російська Федерація вторглась на територію Грузії та анексувала частину її територій. Світова спільнота фактично закрила очі на грубе порушення норм міжнародного права та Статуту ООН. Потурання агресору вже в 2014 році призвело до анексії українського Криму, що стало прологом до розв’язання в 2022 році війни проти України. Відсутність покарання призводить до вседозволеності.
Позиція провідних країн світу по реформі РБ ООН
Питання реформування РБ ООН та обмеження використання права «вето» активно обговорюється останні декілька років. На всіх континентах з’явились нові геополітичні гравці, які відповідно до свого вкладу в світову економіку та збереження миру й безпеки в світі вимагають переглянути склад Радбезу ООН та включити до нього нових постійних членів. Про свої амбіції вже неодноразово заявляли в Німеччині, про що наголошували колишній канцлер Ангела Меркель та діючий голова німецького уряду Олаф Шольц. Про бажання бачити Туреччину в складі Радбезу також заявив президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган.
Більшість постійних членів РБ ООН також погоджуються із необхідністю розширення складу ключового органу організації, включивши до нього представників Латинської Америки, Африки та Азії. Однак, процес розширення Радбезу ООН кожен із її членів бачить по-своєму із врахуванням власних геополітичних інтересів. США, Великобританія та Франція одноголосно наполягають на розширенні Радбезу ООН за рахунок надання постійного членства Німеччині, Бразилії, Індії та Японії. В Вашингтоні також пропонують включити до Радбезу ряд країн Карибського басейну. В Парижі, з урахуванням інтересів в Африці, наполягають на наданні постійного та непостійного членства африканським країнам.
США, Великобританія та Франція одноголосно закликають постійних членів Радбезу утриматись від застосування права «вето», що частіше обмежує можливості організації в забезпеченні миру та безпеки в світі.
Разом із тим, в Китаї та Російській Федерації є власне бачення щодо реформування Радбезу ООН. Вони намагаються не допустити посилення впливу США та Великобританії в ключовому органі організації за рахунок включення до нього їх союзників. Виступаючи в стінах ООН, постійний представник Китаю Джан Цзюн погодився із необхідністю реформувати РБ ООН у відповідності до сучасних реалій, однак запропонував включення до її складу невеликих країн Латинської Америки, Африки, Азії, які б змогли також впливати на рішення ООН та відстоювати інтереси регіонів.
Існуючі протиріччя між провідними країнами світу не дозволяють дійти консенсусу щодо конкретного переліку країн, які мають ввійти до складу Радбезу ООН. Обговорення даного питання триває, однак очікувати на прийняття рішення в короткостроковій перспективі не варто.
Що стосується питання виключення Російської Федерації зі складу Радбезу ООН через систематичне порушення Статуту, то Україна може розраховувати на підтримку ряду країн. Після неспровокованого повномасштабного вторгнення російських військ в Україну в Конгресі США неодноразово лунали заклики до президента Джо Байдена прийняти міри для обмеження можливостей РФ по використанню місця постійного члена Радбезу через порушення міжнародного права та Статуту ООН. Разом із тим, серед американських політиків немає консенсусу, яким чином вирішити вказане питання. Частина американської еліти підтримує пропозиції Джо Байдена по наданню Генеральній асамблеї ООН повноважень збиратись на позачергові сесії у випадку застосування постійним членом РБ прав «вето» та скасовувати «вето» більшістю голосів у випадку незгоди з наданими аргументами.
В Вашингтоні також пропонують підняти питання законності перебування Російської Федерації в Радбезі ООН через процедурні порушення, допущенні після розпаду Радянського Союзу.
В Європейському союзі також виступають за покарання Російської Федерації через неспровоковану агресію проти України, що грубо порушує Статут ООН.
«Вважаю, що в міжнародному праві існує прогалина у випадках, коли постійний член Ради Безпеки ООН, в даному випадку Росія, демонстративно порушує міжнародне право. На мою думку, має бути розроблений механізм призупинення членства: кажу не про повне виключення Росії, а принаймні призупинення членства Росії в Раді Безпеки», – заявив голова Єврокомісії Шарль Мішель в інтерв’ю телеканалу RTVI.
Україна все ж таки має шанс домоглися в найкращому випадку виключення Російської Федерації зі складу ООН, або принаймні призупинити її членство до виведення російських військ із всіх окупованих після 2014 року територій та відшкодування збитків, нанесених в результаті розв’язаної війни. Разом із тим, українським дипломатам слід бути готовими надати відповідь на питання ряду юристів-міжнародників, що робити із рішеннями, які приймались Радою Безпеки ООН протягом останніх 30-ти років у випадку визнання незаконності перебування РФ в складі Радбезу ООН. Та розвіяти занепокоєння окремих країн щодо можливості знаходження однієї з ядерних держави поза межами структури ООН. Для деяких країн вказані питання є «червоними лініями», однак рік війни в Україні продемонстрував готовність світових демократій стирати «червоні лінії» в прагненні покарання агресора та відновлення суверенітету та територіальної цілісності однієї з європейських країн, населення якої обрало демократичний шлях розвитку.
Денис Ліщиновський, аспірант Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова,
Ігор Карпеченко, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень.
